ГІГА́НТ, а, ч.
1. Велика на зріст людина; велетень. Про Оріона пісню ти чув, Про гіганта сліпого, Що, щоб зір відзискать, мандрував Аж до сонця самого? (Фр., XII, 1953, 518); Роман запевняв, що то гіганти-ковалі стоять з молотами над здоровенним ковадлом і щось кують (Гончар, І, 1954, 279); // Предмет великого розміру. На обрії могутньо, ще більш ніж звечора, вирує багряними димами наш завод, наш металургійний гігант (Гончар, Маша.., 1959, 48); Вийшло зовсім навпаки, із болем узнає він: гіганта [екскаватора] вручено таки Івану Баглаєві (Шер., Дружбою.., 1954, 76).
2. звичайно чого, перен. Видатна в якій-небудь галузі людина. Таким гігантом думки і революційної дії був Ленін, який увібрав в себе досвід революційної боротьби усіх країн (Біогр. Леніна, 1955, 156); — Тебе запрошують куди завгодно! І ти їдеш куди завгодно. Чому? А тому — уявив себе гігантом, он якою «незамінимою величиною…» (Ряб., Жайворонки, 1957, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 63.