ГІ́ДРА, и, ж.
1. У старогрецькій міфології — потвора з тілом змії і головами дракона. Неподалік від башти.. просвічувалась фігура юнака, вилита з темного металу.. Юнак в радісному напруженні роздирав пащу якійсь потворній гідрі (Гончар, Таврія.., 1957, 115); // перен. Про запеклого ворога. Гідрі голову утято, зник фашистський чорний тиск (Тич., II, 1957, 197); — Товаришу начдив, гідру піймали!.. Поміщик наш! Гетьманський каратель!.. (Довж., І, 1958, 203); З революційними полками він [Котовський] рушив з позицій у тил, коли в тилу підняла свою першу голову гідра білої контрреволюції (Смолич, IV, 1959, 30).
2. Маленька безхребетна прісноводна тварина (поліп). Спостереження за гідрою в акваріумі показують, що це тварина, і до того ж хижа (Зоол., 1957, 15); Хіба не мають рації зоологи, які не відокремлюють в самостійну систематичну групу ряд тварин, як зелену гідру, прісноводні губки та інші? (Укр. бот. ж., XIII, 1, 1956, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 65.