ГІЛЧА́СТИЙ1, а, е. Те саме, що гілля́стий. Тихий день ввійшов у сад гілчастий, Пахощі медвянії розлив. Як же треба берегти те щастя, За яке життям ти заплатив (Забашта, Вибр., 1958, 27).
ГІЛЧА́СТИЙ2, а, е, діал. Голчастий. Од соснового гілля впали гілчасті тіні на голівки, на мармурові лиця (Вас., І, 1959, 307); Не верба, не ламка тополина, — шпилькувата гілчаста ялина сизе віття здійма на зорі (Рудь, Дон. зорі, 1958, 24); То працюють правнуки й онуки Тих дідів, хто на пісках садив Сосни ці дзвенючі та гілчасті (Дор., Серед степу.., 1952, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 69.