ГІ́ЛЬДІЯ, ї, ж.
1. У період раннього середньовіччя в Західній Європі — об’єднання купців і ремісників для захисту своїх інтересів або цехових привілеїв. З XII ст. на Русі існували подібні до західноєвропейських гільдій купецькі організації, що охороняли спільні інтереси купців (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 443).
2. У дореволюційній Росії — один із розрядів, на які поділялося купецтво залежно від майнового стану. Юрій Воронченко, син купця першої гільдії, був великим ледарем (Бурл., Напередодні, 1956, 10); * Образно. В цій же Карпилівці Боровець обробив таке дільце, що прославився як аферист вищої гільдії (Мельн., Поріддя.., 1959, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 70.