Слово "гіркий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ГІРКИ́Й, а́, е́.

1. Який має своєрідний їдкий, різкий смак (напр.: хіна, гірчиця); протилежне солодкий. Знаєте полинь, діточки? Гіркий, гіркий, гіркий такий дуже! (Вовчок, І, 1955, 336); З гвинтового отвору гірким перегаром ударив дим (Стельмах, На.. землі, 1949, 25); По росі на травинці, по якихось своїх таємничих прикметах вгадав [Оленчук], де солодка проб’ється вода, де гірка (Гончар, Таврія.., 1957, 350).

2. у знач. ім. гірка́, ко́ї. Горілка. — Коли 6,каже,умер я в Трої, Уже б не пив сеї гіркої І марно так не волочивсь (Котл., І, 1952, 70); Для годиться Данило та Антон випили по чарці руської гіркої і розгомонілися (Чорн., Потік.., 1956, 373).

3. перен. Сповнений горя, біди; тяжкий. [Омелян:] Гірке моє вчителювання (Фр., IX, 1952, 178); Оксана почала розповідати про своє гірке вдовине життя з малими дітьми (Вас., II, 1959, 207); // Який завдає горя, болю, гіркоти; дошкульний, вразливий. [Настя:] Ой, яке ж ти гірке слово промовив! Як ти знов уразив серце, неначе врізав його гострим ножем (Н.-Лев., II, 1956, 441); Почула вона серцем гіркую правду (Вас., І, 1959, 132); І почав розповідати [юнак] — про своє велике горе, про гірку несправедливість (Тич., II, 1957, 19); Багато ще гірких, але справедливих слів почули Галина й Олег від Василя Васильовича (Донч., II, 1956, 491); // Викликаний горем, прикрістю; який виражає горе, страждання. За гіркими слізьми світу не вздріла [Ївга], не бачила, куди їй і вийти! (Кв.-Осн., II, 1956, 285); Михайло хоч сміявся, Та гірким сміхом (Фр., X, 1954,.173); Коло губів Каргата з’явилась гірка зморшка (Шовк., Інженери, 1935, 188).

4. перен., заст. Який зазнав горя, біди. І бачить він, що се вбога і гірка дівчина: ..спідниця на ній вицвіла і уся в латках (Вовчок, І, 1955, 350); Яке йому там життя буде — можна вгадати: то буде життя сиротини, гіркого сиротини. (Коцюб., 1,1955,440); // у знач. ім. гірки́й, ко́го, ч.; гірка́, ко́ї, ж. Уживається у знач. гіркі сльози, горе і т. д. Мотря плакала гіркими, а прохати Івана не посміла (Мирний, II, 1954, 114); Заплакала [молодиця], пішла шляхом, В Броварях спочила, Та синові за гіркого Медяник купила (Шевч., І, 1951, 38); Ковтнуть гіркого у житті прийшлось маленькій їй (Гонч., Вибр., 1959, 327).

◊ Пи́ти (ви́пити, куштува́ти, скуштува́ти і т. ін. гірку[ча́шу] (гірко́ї) — страждати, зазнавати багато горя, негод. Остапові першому довелося випити гірку чашу (Довж., І, 1958, 271); Ох!Випила й я за свій вік гірку, та ще й повну!.. (Мирний, II, 1954, 251); [Ганна:] Хто з жінок не бідкається? Хіба і я не пила гіркої? Випила, випила до денця! (Кроп., II, 1958, 37); Не раз і Горпині доводилося коштувати [куштувати] гіркої від матері або від брата (Фр., І, 1955, 59); Гірка́ ча́ша — велике горе, страждання. [Ганна Андріївна (дочці):] Не минула і тебе ця гірка чаша… Тепер ти полонянка; взяли тебе у ясир… (Мокр., П’єси, 1959, 180); Гірки́й до́свід — важке випробування. З гіркого досвіду вона знала, що шепіт чоловіка нічого доброго не віщує (Стельмах, На.. землі, 1949, 279); Гірки́й п’яни́ця (п’яни́ченька і т. ін.) — той, хто багато п’є, пиячить. Писар, здається, нічого собі, добродушний дідок, п’яниченька тільки гіркий: ніс червоний, як буряк (Вас., IV, 1950, 20); Та що вже звикли хлопці і до «субіток» і до суворих звичаїв шкільного життя, але такого гіркого п’яниці, як новий дяк, і вони не витримали (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 74.