ГІРКО́ТА́, о́ти́, ж. Те саме, що гі́ркість. Курить пилком і гіркотою віє Від давніх половецьких полинів (Дор., Тобі, народе.., 1959,37); Не малий уже запас гіркоти збирався на душі (Вас., IV, 1960, 35); Невдача з оповіданням уже так гостро не хвилювала, лишилась гіркота й утома та ще якесь почуття самотності (Донч., V, 1957, 514).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 75.