ГІЄ́НА, и, ж. Хижа тварина, що живе в південних країнах і живиться переважно падаллю. [Кассандра:] Хіба гієна винна, що смертю й розпадом живитись мусить? (Л. Укр., II, 1951, 307); В горах і печерах водились найнебезпечніші вороги людини: печерний лев, печерний ведмідь і печерна гієна (Іст. СРСР, 1,1956, 4); * Образно. Риплять підвалини старого світу, вищирили з переляку зуби міжнародні шакали, вовки, гієни (Кач., II, 1958, 104); * У порівн. Чув він [Каїн], як зневір’я, Мов та гієна, здалека кружило Вкруг нього й дух морозило в йому (Фр., X, 1954, 377).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 69.