ДАРМОВИ́Й, а́, е́, розм.
1. Те саме, що дарови́й. Великий пан .. позаводив таку розкіш на нашій Україні ще тоді, коли можна було людськими мужичими дармовими руками орати і сіяти, сади садити (Н.-Лев., І, 1956, 163); Пани й багатії, все ще не бажаючи випускати із рук своїх дармову силу, шайтанами злобними злітались до царя (Тич., III, 1957, 67).
2. рідко. Який марнує свій час, нічого не робить. Дармова публіка так завзято лізла в Шато через частокіл, що поліцейські москалі ледве встигали стягувать її за ноги (Н.-Лев., І, 1956, 435).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 212.