ДАРМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Нічого не робити, гаяти час. Там десь поїде [чоловік] часом на торг, купить що або й не купить, вернеться запитий [п’яний] і дармує (Мак., Вибр., 1954, 103); Одні пухнули з голоду і працювали, а другі дармували й жили в розкошах (Ірчан,II,1958, 25).
2. Не використовуватися, лежати без діла (про неживі речі). — Гроші дурно лежать, дармують і не дають ніякої користі, ні навіть процентів (Н.-Лев., III, 1956, 380); Дармує тут [на будівництві храму] костур (Фр., XIII, 1954, 274).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 213.