ДАРОВИ́Й, а́, е́. Який не оплачується; безкоштовний, одержаний даром. [Клим:] Шляхи ми добре знаємо, і дарові білети достанемо (К.-Карий, II, 1960, 161); Колись поміщик феодал Потоцький даровими кріпаками вергав оці камінні брили, догоджаючи примхам молодої дружини Софії (Ле, Право.., 1957, 99); // Який існує в природі, доступний для безоплатного використання (експлуатації); природний. — Дарова це сила — електрика, а скільки прибутку дає, полегкості людям! (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 64); Вітер є одним з дарових потужних енергетичних джерел природи (Наука.., 8, 1956, 38); Годували качок в основному даровим кормом водоймища (Колг. село, 13.11 1957, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 213.