ДБАЙЛИ́ВИЙ, а, е. Який дбає, піклусться про кого-, що-пебудь. А тим часом у дбайливої господині-паніматки вже й обід постиг (Н.-Лев., І, 1956, 138); Бідно живе Василь, як і всі трудівники-смерди. Але руку господарів дбайливих видно скрізь (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 523); // Старанний, пильний. Після тяжкого поранення йому довгий час потрібний був дбайливий догляд (Рад. Укр., 27.1 II 1946, 3); Дбайливий догляд за плантаціями, боротьба з шкідниками і бур’янами — ось що вирішує долю врожаю (Рад. Укр., 17.III 1949, 3); * Образно. Все це вимагало господаря, вимагало щоденного дбайливого ока (Ле, Міжгір’я, 1953, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 215.