ДЕКОРАТИ́ВНИЙ, а, е.
1. Признач. для оздоблення, прикраси. Важливим видом будівельної кераміки були декоративні плитки, призначені для оздоблення підлоги і стінок багатих світських і церковних будівель (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 430); Дворики засаджені всякою городиною і декоративною зеленню (Сенч., На Бат. горі, 1960, 51); Малюючи, вона шукає нових технічних прийомів декоративного розпису (Вол., Самоцвіти, 1952, 134); Озеленення шкіл, дитячих садів та дитячих майданчиків має на меті декоративне оформлення (Лісівн. і полезах. лісорозв., 1956, 292).
2. Живописний, мальовничий. Здавалося б, що створюючи великі панно, художники посилять декоративний елемент і використають ритмічні властивості композиції. Проте цього не сталося (Мист., 6, 1958, 15); —Такі тапчани мені подобаються.. вузькі, у формі латинського «ель», вони такі декоративні, що аж шкода спати на них (Вільде, Винен.., 1959, 65).
З Стос. до декорації, оформлення сцени. Велику увагу приділяв Саксаганський реалістичному декоративному оформленню (Життя Саксаганського, 1957, 293).
4. перен. Розрахований на зовнішній ефект; показний. Узбечка-куховарка [на малюнку] занадто вже декоративна, помпезна якась (А.-Дав., За ширмою, 1963, 42); Він не відчував ні фальші, ні утрировки в тім ніби декоративнім своїм житті (Ле, Міжгір’я, 1953, 465).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 235.