ДЕ́МОН, а, ч. У грецькій міфології — нижче божество, злий дух або чорт, інколи доброзичливий до людей. А разом з розсвітом.. Ослабла й сила демона страшного (Фр., XIII, 1954, 15); Десять разів проклинав він демона, що підказав йому зловтішну думку показатись Янцеві (Вільде, Сестри.., 1958, 411); * У порівн.Бродій ішов вулицею Мукачева, кощавий і згорблений, чорний, як демон (Скл., Карпати, II, 1954, 281); // перен., заст. Уособлення якого-небудь пороку, пристрасті і т. ін. Який легіон демонів упертості сидить в сій дівчині! Нічого, певне, вже з нею не поробиш (Л. Укр., V, 1956, 18); А той демон, браття милі, — Се бажання наші власні! (Фр., XIII, 1954, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 239.