ДЕМОНІ́ЧНИЙ, а, е. Власт. демону; злий. Очі змія блискають таким злорадним, демонічним огнем, такою певністю своєї сили, що мимоволі мороз пробігає по тілі (Фр., VIII, 1952, 328); — Я мушу, поки поверну, тут ще щось демонічне, щоб не сказати «чортове», побачити або почути (Коб., III, 1956, 245); // перен. Власт. людині з сильним, вольовим характером. — У твоїх очах є щось демонічне і привабливе для жінок (Тют., Вир, 1960, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 239.