ДЕРКА́ЧИК1, а, ч. Зменш.-пестл. до дерка́ч1. І деркачик кехка Десь оддалеки (Граб., І, 1959, 192).
ДЕРКА́ЧИК2, а, ч. Зменш. до дерка́ч2. Вона примітила, що держала в руках тільки деркачик нехворощі, й засміялась (Н.-Лев., III, 1956, 330).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 252.