ДЕРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. Однокр. до де́рти і дра́ти 1. Схвильований [Сашко], папірець дернув на цигарку й тютюну насипав (Головко, І, 1957, 152).
2. Те саме, що дряпну́ти1. Василя наче хто лапою по душі дернув (Мирний, IV, 1955, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 253.