ДЗБАН, ДЖБАН, розм. ЖБАН, а, ч. Глекоподібний глиняний, дерев’яний або металевий посуд для води, молока, квасу і т. ін. Принесли йому [Василеві] дзбан води, хліба і ще дечого до їди і, виходячи, замкнули за собою двері на ключ (Фр., І, 1955, 172); За скляними дверцями [шафи] стояли чудернацькі пляшки та жбани (Н.-Лев., III, 1956, 15); Мед налили в срібний старовинний дзбан (Бурл., О. Вересай, 1959, 73); Підвеселились ми з дідом із того високого горластого джбана (Барв., Опов.., 1902, 180); Косар виходить на стерню, бере джбан й знову йде до гнізда (Чендей, Вітер.., 1958, 144); Розстелили дівчата килими, принесли високі жбани з виноградним прозорим вином (Ів., Вел. очі, 1956, 130); * У порівн. Виріс [баклажан] тут, неначе жбан! (Стельмах, Живі огні, 1954, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 263.