ДЗБА́НОК, розм. ЖБА́НОК, нка, ч. Те саме, що дзбан. Щовечора дзвенить прозорий дзбанок твій Над тихим джерелом (Рильський, І, 1946, 146); Недаром кажуть, що до часу дзбанок воду носить (Вільде, Повнол. діти, 1960, 65); — Харчів покладіть, бо воно ж далина, В мою полотняну торбинку: Червоного жбанок старого вина Та білого хліба скоринку (Перв., II, 1958, 145); * Образно. Візьмеш до саду зайдеш, — А там у дзбанки янтарні Вливає дбайливе сонце Пахучі меди нектарні (Вирган, Квіт. береги, 1950, 74); * У порівн. Була [баба] сама невеличка, але туга, як полив’яний дзбанок (Гуц., Скупана.., 1965, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 264.