ДЗЕ́РКАЛЬЦЕ, я, с.
1. Зменш. до дзе́ркало 1. На подвір’ї шахти 3 нею ми зустрілись — Дівчина в маленьке Дзеркальце дивилась (Бойко, Про 17 літ, 1958, 19); * У порівн. І небо, зорі, хмари — все видно було у чистій воді, як у дзеркальці (Мирний, V, 1955, 350).
2. перен. Блискуча пігментна долька, смужечка і т. ін. на пір’ї птахів або на тілі комах. Крила [качок] темно-бурі з такими ж дзеркальцями, як і в качурів у весільному наряді (Птахівн., 1955, 37); На нижній поверхні черевця бджоли є гладенькі, безволосі діляночки, які називаються дзеркальцями (Зоол., 1957, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 266.