ДЗИ́ЗКАТИ, ає, недок., розм. Швидко проноситись, пролітати з дзижчанням. Б’є звідкілясь артилерія… Тріщать столітні дерева, валяться. Скрізь свистять, дзизкають і гудуть черепки… Земля тремтить, так гупає (Вас., Незібр. тв., 1941, 225); Зливою вогню ударило з круч, все густіше дзизкають кулі в повітрі (Гончар, Таврія.., 1957, 701).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 267.