ДЗЮБА́ТИЙ, а, е, розм. Рябий від віспи. За хвилину у двері всунулась пелехата голова з дзюбатим обличчям, а за нею й довга фігура панотцева (Коцюб., 1, 1955, 229); Досить таки крихкотіла [дівчина] і навіть рябенька трішки, дзюбата — після віспи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 473).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 267.