ДЗЮРКОТЛИ́ВИЙ, а, е. Який постійно дзюркотить. Потім він звернув на вузьку стежку, що пробігала вздовж дзюркотливого струмка (Галан, Гори.., 1956, 34); // перен. Який нагадує собою звуки дзюркотання струмка, фонтана; щебетливий. Жінка засміялась дрібним дзюркотливим смішком (Донч., V, 1957, 435).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 268.