ДИ́БАТИ, аю, аєш, недок. Повільно і важко або невміло переставляти ноги. Дибає [пасічник] старечою ступою попід гаєм з тиквою по воду до копанки (Н.-Лев., І, 1956, 154); Вона ледве-ледве вміла спинатися на ноги і дибала навколо своєї мами (Ю. Янов., II, 1954, 43); Тонкими тремтячими ніжками дибало [лоша] до них і довірливо йшло в руки бійців (Гончар, І, 1954, 123); // Ходити на дибах, милицях і т. ін. Плавно дибає каліка на прудких милицях (Довж., Зач. Десна, 1957, 5); Настав кінець фашизму. А ти, Марку, вже не будеш добивати його в самому лігві: дибай на костурах.. до своєї хати (Стельмах, Правда.., 1961, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 269.