ДИ́БИТИСЯ, иться, недок. Ставати дибом; підноситися вгору. Волосся почало дибитись (Сл. Гр.); Дибивсь кінь баский Богдана (Нех., Сонце.., 1947, 7); * Образно. Під ним [В. Чкаловим] шуміли гнівно океани і скаженіли, дибились льоди (Гонч., Вибр., 1959, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 269.