ДИВОВИ́НА, и, ж., рідко. Те саме, що дивови́жа. Чи се ж таки не диво, Та й не дивовина, Щоб по тижню мед, пиво Смоктала дівчина! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 178); Захар у згоді мотнув чубатою головою, навіть посміхнувся, згадуючи дивовину (Горд., І, 1959. 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 273.