ДИ́КО. Присл. до ди́кий. На території Української РСР дико зростають десять видів валеріан, що мають лікарське значення (Бот. ж., X, 1, 1953, 81); Полонені дико озиралися, близько тулилися один до одного (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 120); Мій газда зирнув на мене так дико і люто, мов який смертельний ворог виривається йому з рук (Фр., II, 1950, 21); У сутінках було видно, як сірі потоки води, здіймаючи сиву піну, дико ринули польовою дорогою (Донч., III, 1956, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 274.