ДИ́МАТИ, аю, аєш, недок., діал. Дути міхом; качати. Не раз коваль велів мені або міхом димати, або молотом ударити (Фр., II, 1950, 344); -Гей-гей, Андрусю! Ану димай, димай!.. Та поволі, поволі, поки розгориться! — кинувся заклопотано Яць, глянувши на згасаюче горно (Кол., Терен.., 1959, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 277.