ДИМУ́ЧИЙ, а, е. Який виділяє багато диму, димить. Гриміла возовиця по дорогах, І на токах у багачів тижнями Гули димучі кінні молотарки (Вирган, Квіт. береги, 1950, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 279.