ДИРИГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., неперех., чим і без додатка.
1. Керувати оркестром, хором під час виконання музичного твору. Микола Віталійович Лисенко, не відмовлявся диригувати хором або пригравати до співів (Сам., II, 1958, 394); Диригував оркестром.. Венедикт Валентинович, колгоспівський поштар (Донч., VI, 1957, 89); // перех. Керувати виконанням музичного твору. Перш ніж диригувати речитатив, треба добре опанувати мелодику, ритміку і текст вокальної партії (Осн.. диригув., 1960, 129).
2. перен. Робити певні рухи, жести в повітрі; жестикулювати. Розсівшись найближче до ялинки, він підморгував на хлопців, диригував рукою, сміявся, заохочував школярів до веселощів (Вас., 1, 1959, 314); Ішов [Чумак] і виразно жестикулював рукою, диригуючи своїм думкам (Донч., І, 1956, 414).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 282.