ДИЧО́К, чка́, ч., розм. Те саме, що ди́чка. Розказував [Рубець], коли якого дичка посадив, яку щепу щепив (Мирний, III, 1954, 147); — То ж була звичайнісінька лісова кисличка. Дичок! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 474).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 292.