ДИЯ́ВОЛЬСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до дия́вол. День і ніч, літо і зиму святий [з книги «Житія»] мужньо обганявся на стовпі від мирських диявольських спокус (Козл., Ю. Крук, 1957, 396); Париж, Париж, диявольський казан (це ж ти так звав його, Огюст Барб’є?) (Тич., І, 1957, 200); // перен. Такий, як у диявола; підступний, злий. Недарма в народі про них [сектантів-трясунів] кажуть: «Борода єпіскопа, а хватка диявольська» (Наука.., 8, 1958, 50); Диявольський злобний розум Хоми Хамелі зрештою знайшов, чим мене вразити. Він каже, що я художник-кар’єрист (Вол., Дні.., 1958, 54).
2. розм. Надзвичайно сильний за ступенем вияву. Після незначної ранкової паузи психічні атаки гітлерівців почалися знов з тою ж диявольською настирливістю (Ле, Право.., 1957, 190); Наводив [Орлюк] переправи по горло в воді, під диявольським обстрілом, серед битої криги (Довж., Зач. Десна, 1957, 297).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 293.