Слово "добича" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ДОБИ́ЧА, рідко ДО́БИЧ, і, ж., розм.

1. Те, що захоплено з боєм у ворога. Та без серця і без жалю, Без сльози гіркої Поспішає розбіяка До добичі свої [своєї] (Рудан., Тв., 1956, 76); — Як послужить доля, то сього року буде велика добич. Отаман мене не скривдить (Вовчок, І, 1955, 91); * Образно. Не труд кістки проїв, а ржа: Я був добичею тюрми, Кайдани ніс, дізнався тьми (Граб., І, 1959, 399).

2. Те, що здобуто мисливством, рибальством і т. ін.; предмет мисливства, рибальства і т. ін. За.. чверть години він устиг звалити, мабуть, з десяток качок, і я, щоб він не перевершив кількісно моєї добичі, взявся до діла (Досв., Вибр., 1959, 436); Шумливий базар — місце спродажу рибалками добичі моря й овочівниками плодів землі (Смолич, V, 1959, 8).

3. Те, що видобуто з надр землі; видобуток. У нас на шахті дивляться не на вареники, а на добичу… На вугольок, зрозуміло? (Ю. Янов., IV, 1959, 197).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 319.