Слово "добродій" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ДОБРО́ДІЙ, я, ч., заст.

1. Дорослий чоловік, перев. з привілейованих шарів суспільства. Моя пам’ять.. не могла згадати, де й коли я бачив цього добродія, при яких умовах (Коцюб., II, 1955, 428); Над килимами нависають.. портрети Івана Мазепи і Павла Полуботка, а осторонь від них світліше виділяється добродій з упертим овалом обличчя (Стельмах, Хліб.., 1959, 84); // Форма ввічливого звертання до такого чоловіка. Високоповажний Добродію, ось посилаю обіцяні вірші (Л. Укр., V, 1956, 423); — Що ви хотіли, добродію Діденко? (Головко, II, 1957, 522).

2. розм. Те саме, що доброді́йник. — То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку?.. Він чоловік мій, і добродій мій (Вовчок, І, 1955, 143); [Рябина:] Я вважав тебе за свого найбільшого ворога. Тепер починаю бачити, що ти мій приятель, мій добродій (Фр., IX, 1952, 84).

3. ірон. Про лиху, ненависну, небезпечну людину. Книжечки Мережаю та начиняю Таки віршами. Розважаю Дурную голову свою Та кайдани собі кую (Як ці добродії дознають). Та вже ж нехай хоч розіпнуть (Шевч., II, 1953, 163); У хату сунеться добродій, Синьомундирний, як мара, А ціла низка «благородій» За ним у двері напира (Граб., І, 1959, 338).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 324.