ДОВГОДЗЬО́БИЙ, а, е. З довгим дзьобом. Пострибає [одуд] до криниці, Підлетить, сіда на зруб. Довгодзьобий та строкатий, На голівці в нього чуб (Біл., Пташ. голоси, 1956, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 331.