ДОВКО́ЛА, рідко ДОВКІ́Л.
1. присл. Кругом, навколо. Довкола розкинулись мило Барвисті дрібні береги (Л. Укр., IV, 1954, 94); Довкола запанувала сторожка тиша (Кол., На фронті.., 1959, 98); Довкіл сплітались Дикі виногради (Воронько, Драгі.., 1959, 78).
2. прийм., з род. в. Уживається при означенні предметів, навколо яких відбувається дія. В лісах довкола села паслися корови і воли (Фр., VI, 1951, 22); По садках і парках довкола заводу і соціалістичного міста йшла осінь (Собко, Біле полум’я, 1952, 165); Не думали вони, що сидітимуть за зачиненими віконницями довкіл карбідової окупаційної лампи (Гончар, II, 1954, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 336.