ДОВО́ДИТИСЯ1, иться, недок., ДОВЕСТИ́СЯ, еде́ться, док., безос. Бути необхідним, неминучим у зв’язку з певними обставинами. Часом їй доводилось продиратися через таку гущину, що вона ледве пролазила (Коцюб., І, 1955, 361); Доводилось і через болота брести, і в лісах ховатися, і днювати біля кіп та стогів — всього попробували (Шиян, Партиз. край, 1946, 28); Фашист думав панувати — довелось йому сконати (Укр.. присл.., 1955, 422); На батьківській садибі ніде другу хату ставити, доведеться в Рокитному (Головко, II, 1957, 517); // Мати можливість. Доводилось вам коли-небудь польову кашу їсти? (Мирний, IV, 1955, 320); Коли доводиться в краях твоїх [на землі донецькій] бувати, од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь… (Сос., Так ніхто.., 1960, 33); Якось Шурі довелося побачити вперше легендарні «катюші» (Гончар, І, 1954, 163).
ДОВО́ДИТИСЯ2, джуся, дишся, недок.
1. ким. Бути комусь ким-небудь (про спорідненість, свояцтво). — Ви не доводитесь родичем цим двом Посмітюхам? — спитав суддя (Н.-Лев., II, 1956, 253); — Учора оце в Полтаві поховали одного машиніста. Ще кумом мені доводився (Головко, II, 1957, 458); Дехто навіть думав, що Богучари доводяться Андрієві далекими родичами (Кучер, Чорноморці, 1956, 93).
2. Пас. до дово́дити 1-4, 6.
ДОВО́ДИТИСЯ, оджу́ся, о́дишся, док., розм. Водячи кого-небудь, зазнати чогось небажаного, неприємного. — Це ж наша Палазя розгубила свою череду десь по Києві. Водила, водила, поки доводилась (Н.-Лев., II, 1956, 336).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 337.