ДОВІРИ́ТЕЛЬ, я, ч., юр. Той, хто видав кому-небудь довіреність. За договором доручення одна сторона (довірений) зобов’язується виконувати за рахунок і від імені другої сторони (довірителя) доручені йому останнім дії (Цив. кодекс УРСР, 1959, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 335.