ДОДО́ЛУ, присл.
1. На землю, на долівку. Саме в той момент, як Гафійка нагнулася, щоб вийняти з печі горщик, з-за пазухи висунулась в неї книжка і впала додолу (Коцюб., II, 1955, 12); Він мовчки узяв Михася за руки й зсадовив додолу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 167).
2. Униз, донизу; до землі. Кричала ворона, як вгору летіла, а як додолу — то й крила опустила (Укр.. присл.., 1955, 177); Коли поспів виноград — Додолу гнуться ніжні віти… (Рильський, II, 1946, 27); Марися пройшла далі, стала коло комина, засоромлено опустивши додолу очі (М. Ол., Леся, 1960, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 345.