ДОЗВІ́ЛЛЯ, я, с.
1. Вільний від праці час; час відпочинку. Відпочинок і дозвілля Маркс мислив як неодмінну умову виховання здорового покоління (Шк. гігієна, 1954, 27); Була неділя, тихий час дозвілля. Тому ото на теми історичні Колгоспниці змагатись мали час (Рильський, І, 1956, 421).
На дозві́ллі — у вільний час. Заспокоївшись, що ніхто йому не перешкодить, князь сів, щоб на дозвіллі розібрати численні рахунки своїх кредиторів (Л. Укр., III, 1952, 511).
2. рідко. Широке, просторе місце; вільний простір; привілля. Вона щороку в степовім дозвіллі вся прибиралась у весняний цвіт (Тер., Ужинок, 1946, 23); Їх, мов на зло, Пошукати дозвілля До цих місць потягло (Бичко, Сійся.., 1959, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 347.