ДОЗО́РЧИЙ, а, е.
1. Те саме, що дозо́рний. Двоє дозорчих партизанів, хвилюючись, стежили, як просувалася танкова колона повз них (Ле, Опов. та нариси, 1950, 261); Під тим лісом мався бути дозорчий курінь осаула (Ле, Хмельницький, І, 1957, 105); Дозорчим.. у тому замкові був Харко Найда (Морд., І, 1958, 140).
2. у знач. ім. дозо́рчий, чого, ч., рідко. Те саме, що нагля́да́ч. Розвидняється. Через деякий час гримить засув, одчиняються двері і з’являється старший над вартою з тюремними дозорчими (Мам., Тв., 1962, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 348.