Слово "домашній" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ДОМА́ШНІЙ, я, є.

1. Прикм. до дім 2, 3. В полі хлопці працювали самостійно, були на однакових правах з робітниками, студентами й домашніми господарками (Кучер, Чорноморці, 1956, 109); //Стос. до дому (у 2, 3 знач.). Іван охоче оповідав про своє життя домашнє (Коцюб., І, 1955, 347); Довірливо ділилися вони з Тамарою своїми домашніми справами (Хижняк, Тамара, 1959, 94); // Який виконується дома. Я прокинувся і враз згадав, що в мене не написане домашнє завдання (Донч., Перемога.., 1949, 26); Домашня робота їй не йшла до рук (Чорн., Потік.., 1956, 246); // Який не купується, а виготовляється дома. Діти сумно дивилися на труну, покриту кусником домашнього полотна (Кобр., Вибр., 1954, 154); Він завжди гнівався на них за те, що вони несуть йому в палату їжу й усякі домашні ласощі (Кучер, Чорноморці, 1956, 92); //Який одягають або носять дома. Якось прийшов батько втомлений і почав шукати свої домашні туфлі (Вільде, Сестри.., 1958, 97).

2. Який обслуговує один дім, одну сім’ю, взагалі приватних осіб. Отож у клечальну неділю їх і повінчано обох.. Таки в домашньому костьолі (Шевч., II, 1953, 64); Мати вчила його читати і писати: попросила у знайомих старі підручники для першого класу і стала домашнім педагогом (Хижняк, Тамара, 1959, 211).

3. Який живе в домі або приручений. Був у нього вуж домашній, що нікого не кусав (Фр., XI, 1952, 222); Плавали на ньому [озері] виводки домашніх гусей і качок (Шиян. Гроза.., 1956, 255).

4. у знач. ім. дома́шні, ніх, мн. Члени сім’ї; всі, хто живе в одній сім’ї, разом з ким-небудь. Виїжджаючи до Італії, Колодинський заборонив домашнім висилати за собою листи, що приходили на його адресу (Мак., Вибр., 1954, 245); Тихенько, щоб не розбудити своїх домашніх, які вже спали, він встав з постелі, вийшов на подвір’я (Шиян, Баланда, 1957, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 361.