Слово "домовляти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ДОМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОМО́ВИТИ, влю, виш; мн домо́влять; док.

1. перех. і без додатка. Закінчувати говорити; висловлюватися, доводити розмову до кінця. Домовляючи, пан Грохольський попрощався з дружиною і шурином (Тулуб, Людолови, І, 1957, 14); Панночка не дала неньці домовити. Вона обвила її руками (Л. Янов., І, 1959, 124); * Образно. Отак у Скутарі козаки співали; Співали, сердеги, а сльози лились; Лилися козацькі, тугу домовляли (Шевч., І, 1951, 199).

2. перех. Умовлятися з ким-небудь про щось. — А де ж мама, Даньку?Мамі земля спати не дає.Брат посміхнувся. — Побігли коня домовляти на весну (Гончар, Таврія.., 1957, 483).

3. неперех., рідко. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь; докоряти. — Не сором тобі в коршмі сидіти, Маєш ти дома жінку і діти. На, пий горівку [горілку] та не домовляй, Або іди к бісу, нас не забавляй (Чуб., V, 1874, 1099).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 365.