ДОМІНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., книжн. Мати перевагу, панувати, бути основним, головним; переважати. Тонке телікання скрипки, верескливий галас кларнета — зливаються в якусь чудну, але гармонійну мішму, над котрою усе ж таки домінує сурмачеве «туру-туру… та…» (Коцюб., І, 1955, 233); Тепер у цьому обличчі домінували: гострота, впертість і твердість (Загреб., Європа. Захід, 1961, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 363.