ДООКО́ЛА, присл. З усіх боків; навкруги, навколо. Ввійшов [Невеличкий] досередини, обмацав доокола стіни (Фр., VIII, 1952, 204); Від колосу гнеться пшениця висока, Та жито колгоспне шумить доокола (Бойко, Про 17 літ, 1958, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 369.