ДОПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОПИ́ТИ, п’ю́, п’є́ш, дек., перех. Закінчувати пити; пити до кінця, Її батько сидів за столом і допивав останній стакан чаю (Н.-Лев., IV, 1956, 246); Григорій Волошин і міднолиций Лесь Якубенко поважно допивали свій мед (Стельмах, Хліб.., 1959, 34); Він допив прохололий чай і відставив склянку (Головко, II, 1957, 449).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 370.