ДОПО́ВНЮВАТИ, юю, юєш і ДОПОВНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОПО́ВНИТИ, ню, ниш, док., перех. Додаючи що-небудь до того, що вже є або відомо, робити його повнішим. — Я.. Вам сю подію вже розповідав, а тепер доповнюю те, що мені дівчинка сказала (Стеф., III, 1954, 160); Хлопець перегортає своє багатство, доповнює його двома книжками (Коз., Вибр., 1947, 7); Багатства Уралу, Сибіру, всієї Радянської Країни доповняють багатства Донбасу й Кривого Рога (Галан, Перед лицем фактів, 1949, 16); — Ви йдіть уперед, я доповню свій туалет й надійду за вами (Коб., III, 1956, 177); Партизани доповнили їхні [розвідників] дані новими документами (Кучер, Чорноморці, 1956, 431).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 373.