ДОПОТО́ПНИЙ, а, е.
1. Дуже давній, старовинний (який ніби існував ще до міфічного біблійного потопу). Пузатий, хвостатий та ногатий фортеп’ян [ногате фортепіано] був схожий на якогось допотопного звіра (Н.-Лев., III, 1956, 211); Думка послухала мене і полинула в давній час у допотопний дикий бір (Мак., Вибр., 1954, 143).
2. ірон. Який вийшов з ужитку, застарілий. Але Воля, Рада й Аліна, прийнявши квіти, відмовилися скористатися з такого допотопного способу пересування, як візник (Ю. Янов., II, 1954, 96); Допотопний ударно-канатний спосіб буріння, який застосовувався колись у Прикарпатті, тепер замінено найбільш прогресивним — турбінним (Наука.., 6, 1958, 34); // Старомодний. Вона так само докоряла йому недавно, що всі купчихи були убрані по моді і що вона аж почервоніла перед ними в своєму допотопному чіпку (Н.-Лев., І, 1956, 384).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 374.