ДОПРАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ДОПРА́ВИТИ, влю, виш; мн. допра́влять; док., перех., розм.
1. Доводити, довозити, доставляти кого-, що-небудь кудись, до якого-небудь місця. — По-перше, є наказ командира — доправити їх до місця… (Гончар, Таврія.., 1957, 356); — Нащо напросився доправити ліки? Їх би давно привезли підводою — пекла думка (Мушк., Серце.., 1962, 86).
2. Закінчувати церковну відправу. Піп доправив службу (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 374.