ДОПРОВА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОПРОВА́ДИТИ, джу, диш, док., перех.
1. Ведучи, везучи кого-небудь, доставляти до певного місця. Слухай, сину,.. Слухай добре, та записуй, Та на Україні, Як бог тебе допровадить, То розкажи, сину, Що ти бачив диявола Своїми очима (Шевч., II, 1953, 250); — За годину тут буде проїздити потяг, і він хутко вас допровадить до Барановичів… (Досв., Вибр., 1959, 102).
2. перен. Доводити кого-небудь до певного стану. Сідала вона за піаніно — весела музика ніби дратувала її, жалібні мелодії допроваджували до сліз (Н.-Лев., IV, 1956, 183); І я цікавий, що з того вийде, до чого може допровадити чоловіка самота (Коб., III, 1956, 7); В своїм оповіданні вона багато наплутала… Так чи інак, а щось же її допровадило до такого нещасного стану (Коцюб., І, 1955, 456).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 375.