ДОРА́ЗУ, присл., діал. Зразу, — Се він, — впізнала доразу Натря (Вовчок, І, 1955, 203); Доразу не міг [Семен] вирозуміти, про що бесідник говорить (Март., Тв., 1954, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 376.